Міжнародна академічна мобільність – один з пріоритетних напрямків діяльності Сумського національного аграрного університету. Сьогодні співробітники нашої установи мають змогу пройти стажування в найкращих закладах вищої освіти світу. У серії інтерв’ю вони розповідають про виклики роботи, досвід, відмінності систем освіти.
Тетяна Шевченко – докторант кафедри маркетингу та логістики факультету економіки і менеджменту СНАУ. Про життя й роботу у Франції.
- Яким є Ваш шлях у СНАУ?
- Я навчаюсь у докторантурі на кафедрі маркетингу та логістики факультету економіки та менеджменту Сумського НАУ. Перед цим працювала старшим науковим співробітником у науковому відділі, була виконавцем українських проектів для молодих вчених та координаторкою міжнародного проекту з циркулярної економіки. Викладала дисципліну «Організація підготовки наукових праць» для українських та іноземних аспірантів.
- В якому іноземному університеті Ви працюєте зараз? Які дисципліни викладаєте? За якою програмою проходите стажування?
- Зараз я працюю на кафедрі індустріального інжинірингу інституту CentraleSupélec на посаді запрошеного дослідника. Цей інститут є структурним підрозділом Університету Париж-Сакле. Це такий масштабний багатопрофільний університет у Франції, який об’єднав багато інститутів. Зараз Університет Париж-Сакле називають “Французькою Силіконовою долиною”. По суті це одним із найамбітніших проектів у Європі. Працюю я за програмою PAUSE – це французька грантова програма, яка надає фінансову підтримку дослідникам з різних країн світу, що знаходяться у ризику. До отримання цього гранту я працювала запрошеним професором кафедри протягом трьох місяців. Зараз я не викладаю для студентів, щоб було більше часу на дослідження. Хоча навесні французькі колеги пропонували викладання як додаткове навантаження.
- Як потрапили до Париж-Сакле?
- Я виїхала з України десь через два місяці після початку повномасштабної війни. З моменту вторгнення мені надходили листи від колег за кордоном. Це були просто листи-підтримки від науковців, з якими я робила спільні дослідження до війни. Листи деяких колег були дуже відверті. Вони писали, щоб я виїжджала якщо можу, що допоможуть з безкоштовним житлом і контрактом. Один колега навіть написав, що у нього є великий дім і він із радістю прийме мою сім’ю і допоможе подати заявку на наукову програму. Подібний лист я отримала від французьких колег. Ми тісно співпрацювали останні два роки до війни і у нас на той час було декілька спільних публікацій у закордонних виданнях. Навіть було ще навчальне стажування до цього університету і науковий семінар, де ми презентували результати своїх досліджень. Це було в рамках міжнародного проекту за рік до війни.
- Як адаптувалися до нової реальності? З чим упоратися важко, а що дається легко, бо в Україні це must have?
- Адаптуватися було не складно, незважаючи на іншу мову, дитину, яка постійно з тобою, дослідницьку роботу, яка виснажує. Складніше було подолати розрив з рідними і читати новини від них. Стосовно адаптації до вимог в французькому університеті. У Франції моя робота нічим не відрізняється від того, чим я займалася у Сумському національному аграрному університеті. Я думаю, що саме досвід дослідницької і проектної роботи за останні три роки у Сумському НАУ дуже допоміг мені легко адаптуватися на новому робочому місці.
- Які відмінності та спільні риси в комунікації зі студентами і колегами?
- Можу сказати стосовно дослідників, що працюють за контрактами з терміном дії. Комунікація відбувається за запланованими заздалегідь зустрічами, формат будь-який. Зустріч планується за три-чотири тижні. Звісно найцікавіші дискусії відбуваються офлайн, коли присутні хоча б декілька науковців. Насправді, дослідник, якого взяли на роботу, чітко розуміє свій план і очікувані наукові результати. Ці результати прописані у вигляді публікацій у цільових журналах, конференціях. Отже, за потреби він організовує такі зустрічі, щоб обговорити своє дослідження. Стосовно комунікації зі студентами, у мене був французький студент-магістр, я була його керівником з подальшим захистом дипломної роботи. Комунікація відбувалася шляхом листування і онлайн\офлайн зустрічей. Між тим, процедура захисту та вимоги до дипломів дуже близькі до українських.
- Що нового плануєте застосувати в СНАУ з французького досвіду?
- Це складне питання. На рівні мого невеличкого досвіду, можливо цікавим для нашого університету може стати науковий план аспіранта, який за структурою має бути більш змістовним. Він може включати очікувані результати (з англ. “expected deliverables”) за певні проміжки часу. По суті це те, чим він має “звітувати” науковому керівнику, наприклад кожні три місяці роботи. Але і керівник зі свого боку має чітко виписати ці результати у плані. Також мені дуже подобається формат дослідницьких робочих груп у французьких університетах. Це групи за науковими інтересами. Один вчений може входити до різних дослідницьких груп та перебувати хоч на іншому континенті. Що це дає? У науковця є тема дослідження. Він може організувати зустріч будь-коли у змішаному форматі і обговорити ідеї з вченими з такими ж науковими інтересами. Можна навіть застосувати метод фокус-групи і швидко зібрати дані для свого дослідження. Можна зібрати потенційний авторський колектив для свого дослідження, де ключова роль належить ініціатору – тобі. Але головне – це ідея, її оригінальність та практична цінність. У цих робочих групах ця ідея має всі шанси бути реалізованою і принести якусь користь суспільству. На жаль, зараз дуже багато ідей українських новаторів залишаються у лабораторії. Звісно, ми усі розуміємо, що такі робочі групи за науковими інтересами формувалися роками, щоб зараз це був науковий простір. В Україні є теж подібний формат роботи, але такі групи утворюють більше викладачі ніж науковці і наукові інтереси досить різняться. Це пояснюється тим, що їх основне навантаження – це викладання. Статті вони пишуть за різною тематикою, бо читають різні дисципліни, які є різними і можуть змінюватися щороку. Зараз українські науковці мають доступ до європейських програм і ситуація зміниться. Вона вже змінюється. Я думаю, що через три-п’ять років у нас з’являться прогресивні дослідницькі групи за науковими інтересами, які будуть розвиватися за рахунок проектної діяльності. Тобто частина викладачів в університетах відмовиться від класичного навантаження на кафедрах, або воно буде мінімальним, як у країнах західної Європи. У продовження відповіді на Ваше питання, що саме впроваджувати. Якщо брати ширше, для впровадження чогось нового в університетах за європейськими нормами та стандартами, нам потрібні нові проекти. І тут поточні грантові програми самі диктують нам, що саме потребує впровадження виходячи з потреб наразі. Потрібно просто відкрити посилання (програми) і знайти свою програму.
- Чи плануєте Ви повертатися в Україну? Поділіться хоча б мінімальними планами на майбутнє.
- Насправді усі мої думки в Україні і я їжджу в Україну наскільки дозволяють можливості і умови. Моя дитина навчається в школі онлайн, щоб повернутися і продовжити навчання в Україні. Зараз я намагаюсь знайти якийсь формат співпраці з французькими колегами, який би надавав більше можливості перебування у Сумах. Наразі ми ведемо перемовини з французьким науковим інститутом будівництва щодо співпраці по науці за тематикою реконструкції територій, що постраждали від війни. Ще на початку літа я презентувала для робочої групи план двох наступних досліджень у рамках мого наукового плану. Одне з них стосувалося відновлення післявоєнної України. Я також показала французьким науковцям фотографії з Маріуполя і пояснила, що відбувалося з цим містом навесні, коли його просто знищували ракетами з кораблів і літаків, артилерією, а ми нічого не могли зробити, оскільки не мали зброї. Коли я їду до своїх батьків через Білопілля і бачу ці зруйновані будинки, які ще димлять, мені хочеться чимось допомогти. Це саме ті дослідження, в яких я зараз бачу сенс і тому ініціюю їх по можливості. Також я планую продовжити дослідження метрик циркулярної економіки на рівні продукту, це моя стара улюблена тема. Я просто не маю права її залишити. Ця тема набирає темпів обговорення. Між іншим, нещодавно була така цікава історія. Я отримала листа від французького колеги, який презентував наше спільне дослідження про метрики циркулярної економіки на конференції у Бордо. Він мені у листі передавав привіт від бразильської вченої, яка, як виявилося, рецензувала нашу статтю у JCP. Він мені пише, що такий-то науковець тобі передавала привіт, чи знаєш ти її персонально? Я кажу: “Ні, я з нею не знайома особисто, але знаю її за науковими статтями”. Ось такий він міжнародний науковий простір, де один одного знають за науковим внеском. Так от, за моєю улюбленою темою, ми вже розробили інструмент і плануємо створити на його основі гібрид, інтегрувавши ще одну метричну модель, з подальшим його тестування на медичному приладі General Electric Healthcare. Я думаю, що ми ще поговоримо про це з Вами. Отже, планів дуже багато, тільки б війна скоріше закінчилася.