Медведєв Ярослав Сергійович народився 12 грудня 1979 року в місті Рожнява Словаччина та дитинство провів у чарівній країні Вірменія де навчався та закінчив дитячу художню школу в місті Диліжан. Чарівна природа, гірські краєвиди та людська щирість місцевих жителів закарбувалися назавжди в його житті та творчій діяльності. З 2001 року, після закінчення Сумського національного аграрного університету , працює в будівельній галузі.
В 2009 році засновує будівельну компанію в галузі екологічного будівництва, виконує десятки проектів в різних країнах світу.
Постійна зацікавленість історією та археологією тих країн, в яких він мешкав та колекціонування древніх артефактів поступово призвели до створення художніх композицій, асамбляжу та творчих інсталяцій.
Серп народився разом із першим світанком Людини.
Не як зброя — як продовження руки, як дуга, що повторює обрій,
як тихий місяць, спійманий у долоню.
Він входить у поле не зі злом, а з неминучістю.
Його лезо — це межа, яку не можна оминути:
де колос схиляє голову — там починається перехід.
Серп зрізає.
І в цьому зрізі — смерть.
Тиха, без крику, без гніву.
Падає стебло — і здається, що життя обривається.
Але під пальцями землі вже пульсує інше.
Зерно, визволене з колоса, стає початком.
Хліб народжується з втрати,
сила — з завершення.
Серп знає: ніщо не зникає.
Він лише змінює напрям руху життя.
Зелене стає золотим,
золоте — пилом,
пил — знову зеленню.
Людина тримає серп, але не володіє ним.
Бо кожен рух леза — це нагадування:
ми теж колосся у великому полі часу.
І коли приходить наша черга схилитися,
той самий серп — невидимий —
знімає нас із стебла буття,
щоб повернути у коло.
Серп не жорстокий.
Він точний.
Він — пам’ять землі про рівновагу.
У його вигині — вічний цикл:
Смерть, що годує Життя,
і Життя, що неминуче веде до Смерті —
щоб знову народитися.
Серп — це не лише лінія між стеблом і землею, а м’який вигин часу, що усміхається стиглості. У його русі — подих літа й тиха радість врожаю, впевненість у завтрашньому дні, народжена працею і світлом. Він не відтинає — він дбайливо відкриває: знімає плоди, як садівник часу, і передає їх у руки життя.
Там, де він торкається, немає кінця — лише щедрий перехід. Кожен зріз звучить як обіцянка: земля не втомлюється дарувати, а людина — приймати і творити знову. У цьому золотому колі серп стає не знаком втрати, а символом безперервності — вічного Кола Життя, що триває.
Глядачі мали можливість переглянути наступні роботи:
«Чесноти Людства. Важкий шлях»
(Дубова панель, олійні фарби, рослини, серпи скіфів 5-3 ст. до н.е.)
«Golden Cells, but honey is different»
(Конопляне полотно, олійні фарби, рослини, мідні елементи, елементи вишиваних рушників, серпи Київської Русі 11-13 ст.)
«Матерія чи Енергія, але Життя буяє на Прикордонні»
(Дубова панель, конопляне полотно, олійні фарби, рослини, мідні елементи, елементи вишиваних рушників, серпи скіфів 5-3 ст. до н.е.)
Запрошуємо поціновувачів мистецтва завітати на виставку.
