Міжнародна академічна мобільність – один з пріоритетних напрямків діяльності Сумського національного аграрного університету. Сьогодні співробітники нашої установи мають змогу пройти стажування в найкращих закладах вищої освіти світу. У серії інтерв’ю вони розповідають про виклики роботи, досвід, відмінності систем освіти.
Ксенія БЛЮМСЬКА-ДАНЬКО – директорка Офісу промоції СНАУ, кандидат економічних наук, доцент кафедри маркетингу і логістики. Про життя й роботу у Франції.
- Ким Ви працюєте в СНАУ?
- Я маю посаду директорки Офісу промоції СНАУ. Крім того, викладаю дисципліни “Public. Relations”, “Брендинг”, “Маркетинг” англійською мовою. Є ще “Ораторське мистецтво” – нова дисципліна, буквально перший рік вивчається. Працюю на кафедрі маркетингу й логістики факультету економіки і менеджменту. Поєдную теоретичні знання з практикою, яку реалізовуємо з нашою Dream Team у Сумському національному аграрному університеті.
- У яких міжнародних проєктах Ви брали участь, перебуваючи ще в Україні?
- Мої міжнародні проєкти можна розділити на дві групи. Перша – ті, в яких я брала участь як виконавець. Ми подавали грантові заявки, вигравали і потім виконували їх. Друга група – гранти, де я виконувала функцію PR-ника. Не можу згадати всі назви, але їх було багато. Наша задача полягагла у інформаційній підтримці цих проєктів.
- У якому університеті працюєте зараз за кордоном?
- Університет Paris-Saclay, факультет Жан-Моне. Це факультет економічного напрямку. Знаходиться він у передмісті Парижу, в Іль-де-франсі, містечко Sceaux. У мене дещо змінився напрям професійної реалізації. У СНАУ я більше теоретик і практик. Тут здобула посаду дослідника, перебуваю у команді великого наукового проєкту, куди входить декілька університетів різних країн. Тема дослідження, пов’язана з Global Health. Як маркетолог я досліджувала різні види упаковки та їх вплив на здоров’я людини. Зараз намагаємося знайти «ідеальну упаковку» для молока А2, яке широко розповсюджене за кордоном, але в Україні вперше про нього дізналися завдяки Сумському НАУ.
- Як потрапили до Paris-Saclay?
- У жовтні 2021 року, ми в рамках міжнародного проєкту по циркулярній економіці потрапили до Paris-Saclay, проте до іншого факультету, який має інженерний напрямок. Команда СНАУ добре себе зарекомендувала. Коли почалася війна, перше запрошення, яке ми отримали від університетів-партнерів, було від Париж-Сакле. Будь-хто з нашої команди мав можливість долучитися до роботи в Paris-Saclay, виїхати до Франції. Нас було четверо, першою скористалася цією можливістю я. Мене перенаправили на інший факультет, адже інженерія – точно не мій напрямок. Потрапила на 3 місяці на стажування, але вони, як бачите, тривають уже більше року.
- Як адаптувалися до нових умов, нової країни?
- Важко, бо в Україні війна. Там батьки, чоловік. Робота. Як виявилося, для мене це було неймовірно важливо, бо вся моя команда залишилася на Батьківщині. Звісно, адаптація була стресовою. Франція дуже допомагала переселенцям з України, але це країна шаленої бюрократії. На все потрібні “рандеву”, папірці. У перші місяці нам дуже допомагали різні асоціації. Українцям надавали фінансову підтримку. Її обсяг був достатнім. Якщо ти не працюєш і в тебе є дитина, переказують 580 євро на місяць. Це невеликі гроші для Франції, але, якщо надають безкоштовне житло, цієї суми вистачало для певної адаптації. Оскільки я одразу почала працювати за контрактом, грошову допомогу я не отримувала. Перші три місяці Париж-Сакле забезпечив мене з донькою безкоштовним проживанням, тепер я щомісячно сплачую за житло. Крім того, асоціації видавали продуктові набори. Не користувалася цими перевагами, бо відразу мала роботу, гроші, за які можна прожити. Розумію, що ця підтримка була зроблена для українців. Допомагали навіть з роботою. Часто не за фахом, бо більшість не знала мови. Як на мене, мова – найголовніший фактор адаптації. Коли я приїхала зі своєю англійською рівня Б2 і була впевнена, що все буде добре, зі мною рівно 3 місяці розмовляли англійською, потім тільки французькою. Наче за 3 місяці я мала повністю вивчити мову та їх розуміти. Проте, є спеціальні курси для вивчення французької. Тобі навіть сплачують за це гроші. 4,60 євро за годину, здається. Ти отримуєш гроші за те, що тебе вчать мови. Процес адаптації французи підтримали шалено, проте все одно було дуже важко. Нова країна, нова мова, нові люди, абсолютно інший менталітет.
- В університеті загальноприйнято розмовляти французькою?
- Французькою! Мені навіть не дали викладати англійською, бо рівень англійської не дуже високий у студентів. Тому французька, однозначно. Я потрапила в команду дослідників, які говорять англійською, тому мені було трошки легше. Але знову ж таки, вони все більше й більше хочуть розмовляти французькою. Я поки не можу розмовляти на їх рівні.
- Які 3 речі СНАУ міг би запозичити з Париж-Сакле?
- Мені дуже подобається розміреність їхньої роботи. У французів немає моментів, коли вони запізнюються, щось не встигають. Вони дуже легко відмовляються від грандіозних речей і це не впливає на їх репутацію. Наприклад, про міжнародну виставку попередили за 2 місяці. Французи не взяли участь, бо часу, за їх словами, було замало, щоб на достойному рівні презентувати університет. Я вважаю, що за 2 місяці можна якісно підготуватися, усе зробити, і ми так і працюємо в Україні. Цього трошки не вистачає, бо ми весь час метушимося, намагаємося зробити все якнайшвидше. У них усе розмірено і йде за планом. Розвинений тайм-менеджмент. Наприклад, моя команда дослідників планує презентацію своїх здобутків за рік. По-друге, у них дуже оснащенні класні аудиторії. Для студентів є забезпечення повністю всім для навчання: від парт, стільців до комп’ютерів. Більшість парт оснащені вбудованими комп’ютерами. Якщо маєш спеціальний пароль від вай-фай, можеш користуватися ним у будь-якому факультеті Париж-Сакле. Париж-Сакле насправді дуже великий. Раніше це було 10 окремих університетів, які об’єднали в один. Вай-фай і доступ до друкування, користування електронними ресурсами є в будь-якому. По-третє, подобається спілкування на одному рівні. Студент може контактувати з адміністрацією, деканатом. Молодь може вивчати бажані дисципліни, персонально планувати графік виконання завдань, розставляти пріоритети. Так само й в школі. Злата, моя дочка, може прийти без виконаного домашнього завдання, бо не зрозуміла, як його зробити. Її ніхто ніколи не насварить. Система така: батьки пояснюють удома дитині один раз, якщо не розуміє, закривають зошит, попередньо записавши в нього матеріал, який виявився складним, і цю тему повторюють вчителі. Педагоги кажуть: “Займатися з дітьми – наша робота, не батьків”.
- Як комунікують між собою співробітники?
- Французи милі й завжди посміхаються. Вони за все дякують, бажають прохожим гарного дня. Співробітники можуть сходити разом на обід, проте я не бачу тісних дружних відносин. Мені здається, що українці завзятіші, дружніші. Ми спілкуємося після роботи, налагоджуємо ефективну командну роботу. Тут на першому місці стоїть сім’я. Офіційно ти можеш не прийти на роботу, якщо ти розійшовся з коханою людиною. У тебе горе. По середах діти не навчаються в школах і багато колег через це працюють онлайн. Навіть якщо дитині 10-12 років і вона цілком, за стандартами України, може побути вдома сама. Французи не планують вихідні разом з колегами, а проводять час із сім’єю. Робота є роботою, особисте життя є особистим життям.
- Плануєте повертатися в Україну? Поділіться планами на майбутнє.
- Обов’язково повернуся, якнайскоріше! У Франції не погано, погано не вдома. У мене тут є лозунг: ми бігли не від бідності, ми бігли від війни. Це те, що нас суттєво відрізняє серед усіх переселенців у Франції. Тут є дуже заможні українці. Звісно, я хочу додому. Моє коріння знаходиться в Україні, мій чоловік, моя родина, моя улюблена робота. Обожнюю свій кабінет у СНАУ, свої шафки, свій Офіс промоції, нашу роботу. Не можу без цього, погано морально. Відчуття магніту, що з кожним днем усе сильніше тягне додому, не можна передати словами. Єдине, що мене стримує, – моя дитина. Тепер знаю точно, що СНАУ не відстає від європейських закладів вищої освіти, а в деяких моментах навіть займає лідерські позиції: ведення соціальних мереж, візуалізація бренду й навіть викладацького складу. Коли повернуся, буду працювати над розвитком матеріально-технологічної бази, встановленням комунікації. Мені б дуже хотілося, щоб люди, які працюють у нашому університеті, розуміли навіщо це роблять, розуміли свою цінність.
