27 жовтня, у День української писемності та мови, студенти й співробітники Сумського національного аграрного університету традиційно об’єдналися навколо українського слова, щоб написати Всеукраїнський радіодиктант національної єдності.
Цьогорічний текст мав назву «Лист, який не закінчується». Його автор — Артур Дронь, письменник і ветеран російсько-української війни. Під час ефіру текст читали актор Артур Пройдаков та співачка Даша Астаф’єва.
У СНАУ до цієї традиції долучилися у змішаному форматі: частина учасників писала диктант в університетських укриттях, інші приєдналися до спільної онлайн-конференції. Різні місця, різні почерки, різний темп — але одна мова, яка об’єднує нас незалежно від відстані.
Перед початком диктанту ректор СНАУ Ігор Коваленко привітав присутніх із Днем української писемності та мови й наголосив на особливому значенні рідного слова для університетської спільноти — людей, безпосередньо причетних до розвитку української освіти та науки. До привітань також долучилися студентський ректор Андрій Макаренко та завідувачка Центру соціокультурного та молодіжного розвитку Вікторія Заярна .
Окремо до учасників звернулася Світлана Шестакова, завідувачка кафедри державно-правових дисциплін та українознавства. У своєму виступі вона підкреслила:
«День української писемності та мови з’явився не просто так, адже наша рідна мова — це щонайменше код нації, наша опора, наші думки, перші слова, підтримка, символи та сенси. Ми розуміємо її, ми відчуваємо її. І надзвичайно важливо сьогодні говорити українською, жити нею, відчувати її силу й усвідомлювати її значення. Хочеться, щоб українська мова була для кожного крилами, а не примусом, щоб вона об’єднувала, надихала й давала відчуття приналежності до свого народу.
Саме через її важливість і роль у нашому житті Гімн України для нас звучить гордо, інколи журливо, проте завжди відлунює в наших серцях. Неймовірно приємно бачити, що сьогодні різні покоління зібралися разом заради традиційного написання диктанту. Це дає надію на майбутнє та віру в те, що українське суспільство незламне. Помилки в диктанті — не привід для страху й не вирок, а етап навчання, якого не варто боятися. Не помиляється лише той, хто нічого не робить».
Цього разу диктант став не просто випробуванням на грамотність. Слухаючи текст, учасники вдумувалися в кожне речення, ловили інтонації, встигали за розділовими знаками й водночас проживали власні думки та почуття. У назві «Лист, який не закінчується» — особливий сенс: є слова, які продовжують жити в нас, відгукуються в особистих історіях і нагадують про те, що справді важливе.
Такі зустрічі в університеті вже стали доброю традицією, що єднає покоління освітян. Вони нагадують: українська мова — не лише наше культурне надбання, а й простір спільної пам’яті, підтримки та взаєморозуміння.
І нехай у диктанті можна виправити помилку, закреслити слово чи почати речення заново, у цій традиції хочеться зберегти головне — відчуття єдності. Щоб кожна така зустріч була не останньою, а попереду чекали нові тексти, спільні моменти й нагоди знову почути українське слово.
Плекаймо українську мову щодня. Бережімо її в словах, думках і вчинках. Єднаймося навколо того, що робить нас нами — українцями.
