Міжнародні нормативні акти, які ратифіковані в Україні
До таких нормативних актів відносяться:
– Конвенція ООН проти корупції, підписана від імені України 11.12.2003 в м. Меріда (Мексиканські Сполучені Штати) та ратифікована згідно із Законом України від 18.10.2006 No 251-V.
– Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, підписана від імені України 27.01.1999 в м. Страсбурзі та ратифікована згідно із Законом України від 18.10.2006 No 252-V.
– Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією, підписана від імені України 04.11.1999 в м. Страсбурзі та ратифікована згідно із Законом України від 16.03.2005 No 2476-ІV.
– Модельний кодекс поведінки державних службовців країн Ради Європи (схвалено Рекомендацією Кабінету Міністрів Ради Європи Європейським країнам “Про кодекси поведінки для державних службовців.”, травень 2000 р., No R (2000)10).
Закони України
Інші важливі органи (не є «спеціально уповноваженими», але діють у цій сфері):
Порядок провадження у справах про адміністративні корупційні правопорушення визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення. Тому при підготовці справи до розгляду судді керуються вимогами ст. 278 КУпАП України, а при її розгляді ст. 280 КУпАП.
Справи розглядаються у строки, встановлені ст. 277 КУпАП, протягом 15 днів з часу їх надходження до суду.
Строк розгляду адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з’явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо). Особливістю розгляду справ про корупційні правопорушення також є термін, протягом якого можливе притягнення особи, яка допустила корупційне правопорушення, до адміністративної відповідальності (ст. 38 КУпАП).
Відповідно до ст. 250 КУпАП при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172-4 – 172-9 цього Кодексу, участь прокурора у розгляді справи судом є обов’язковою.
Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, – протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом трьох днів 2 надсилає апеляційну скаргу разом із справою у відповідний апеляційний суд. Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
Інформаційні пам’ятки:
Перший Закон України, який стосувався протидії цьому негативному явищу був прийнятий ще 5 жовтня 1995 року під назвою «Про боротьбу з корупцією». Він проіснував досить тривалий термін, але на жаль, здійснювані в державі та суспільстві заходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Причин тому багато – як об’єктивних, так і суб’єктивних. Одна з них полягає у тому, що протягом існування України як незалежної держави антикорупційні процеси не мали належного наукового забезпечення. Власне, на сьогодні проблему протидії корупції визначають три аспекти, співіснування яких є досить парадоксальним фактом: по-перше, вона є надзвичайно актуальною для соціального життя загалом і для юридичної науки і практики зокрема, що визнається і підкреслюється усіма; по-друге, про неї надзвичайно багато говорять політики, журналісти, інші категорії громадян; по-третє, при цьому вона характеризується низьким рівнем наукового дослідження.
Завдання протидії корупції в Україні розглядається як загальнодержавний пріоритет. У зв’язку з цим, в останні роки в Україні у сфері запобігання корупції зроблено (продекларовано) досить багато – прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Стратегію подолання корупції, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено систематичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо.
