Навряд серед наших читачів знайдуться ті, хто жодного разу не ласував шоколадом «Корона», «Milka», печивом «Oreo». А від бісквітних ведмедиків «Барні» у захваті кожна дитина. Та мало хто знає, що безпосередньо до запуску виробничих ліній цих продуктів приклав руку випускник СНАУ (на час випуску Сумський сільськогосподарський інститут – ред.) Юрій Нужненко, який сьогодні є керівником проєкту з розвитку інфраструктури в європейському регіоні компанії Mondelez International.
Наш співрозмовник – Юрій Нужненко – в 1995 році закінчив інженерно-технологічний факультет нинішнього СНАУ. За знання та практичні навички, які дозволили йому побудувати успішну кар’єру, він щиро вдячний викладачам: «Ті знання, що ми отримували вони служать мені і нині. А ще ж наші викладачі їздили з нами на практику, вчили нас працювати не лише головою, а й руками», – пригадує Юрій.
Сьогодні він повернувся до альма-матер, щоб подивитися, що змінилося за 25 років. А ми, в свою чергу, вирішили його розпитати про шлях до успіху та перепони, що можуть чекати на молодого фахівці на цьому шляху.
Юрій, розкажіть, будь ласка, про свою компанію, чим вона займається і чим займаєтесь ви в компанії?
Я працюю в міжнародній компанії, яка працює у сфері харчової промисловості. Вона працює по всьому світу, в тому числі є дві фабрики і в Україні – це шоколадна та бісквітна фабрики в Тростянці. Всього у світі нараховується 180 підприємств, що входять до складу компанії Mondelez International.
Я очолюю європейський напрямок (до якого входять Україна, Туреччина та Росія) з постачання. Керую групою експертів з крос категорійного інжинірингу. Мої експерти займаються електрикою, автоматизацією, кібербезпекою. Наша функція – підтримувати всі фабрики в регіоні. Тобто, якщо фабриці потрібно збільшити потужність обладнання, або просто фабрика розширюється, або треба провести модернізацію – всім цим ми займаємось з колегами.
Як давно ви працюєте в цій компанії?
У мене один роботодавець, і від самого початку я працюю. Свою кар’єру я розпочав на шоколадній фабриці в Тростянці, звідки я родом. Там я почав працювати, як слюсар-механік. Це був такий випробувальний термін для мене, коли треба було показати, що я можу і головою і руками працювати. Через рік мене призначили інженером-механіком на дільниці, що відповідала за переробку какао-бобів. За кілька років роботи на цій посаді, я змінив кілька дільниць і зміг розібратися з усіма етапами виробництва шоколаду: від какао-бобів до готової продукції.
Після цього мені запропонували очолити групу із впровадження раціоналізаторських пропозицій. До цієї групи увійшло п’ять людей: два механіки, електрик, зварювальник і один помічник. Ми займалися тим, що збирали ідеї і пропозиції від робітників підприємства – кожен, працюючи на своєму місці, бачив, як можна покращити процес – аналізували, сортували ці ідеї і вирішували, чи можемо ми їх реалізувати. Те, що могли втілити самі, втілювали, якщо була необхідна допомога сторонніх спеціалістів – залучали таких фахівців.
Після цього я потрапив на роботу у відділ інжинірингу, або простіше кажучи, відділ розвитку бізнесу. Там була дуже цікава робота. Мені давали у розробку якусь задачу і я її пропрацьовував, залучав сторонніх спеціалістів, аналізував і складав запит на інвестування. Якщо цей запит схвалюють, то я займався реалізацією цього проєкту від початку і до кінця. Так я працював кілька років, усе в сфері шоколаду.
Пізніше мені запропонували поїхати до Болгарії, де на той час встановлювалось дві шоколадні лінії, і попрацювати проєктним менеджером. Я погодився і рік працював там. це було важко, без сім’ї, без рідних. Але все-таки, я виконав свою програму, ми встановили ці дві лінії. Повернувся я якраз у той час, коли в Тростянці планували відкрити бісквітне виробництво. Для України це був новий проєкт і треба було дослідити чийсь досвід. Тому мені було запропоновано поїхати у Польщу, де якраз встановлювалась бісквітна лінія.
Я поїхав у Плонськ (місто поблизу Варшави – ред.), де працював проєктним інженером на встановленні бісквітної лінії. Моя головна задача була – вивчити виробничі процеси, щоб потім реалізувати проєкт в Тростянці. Я був такий собі посланник, який міг за короткий час дослідити всі нюанси запуску нового для України виробництва. Там я також пропрацював рік, але зі мною вже жила. Якраз за цей час проєкт по створенню бісквітної лінії в Тростянці був схвалений і терміново потрібно було розпочинати роботу. Але у мене якраз завершилося відрядження і я дуже швидко повернувся.
Ми почали працювати над створенням цієї лінії. Це був 2010-2011 рік, і це був рекордний проєкт, коли за 1 рік вдалося побудувати готову лінію з виробництва бісквітів. Це було дві лінії з виробництва бісквітних ведмедиків «Барні» . За цей час я дуже піднявся кар’єрними сходами. У мене з’явилася вже група фахівців у підпорядкуванні, більш важливі задачі вже надходили.
На основі здобутого досвіду, я був керівником проекту з будівництва бісквітної фабрики в російському місті Собінка. Поступово я переключився з процесного інжинірингу на розвиток бізнесу. У 2015 році нам запропонували побудувати бісквітну фабрику в Бахрейні. З 2016 по 2017 рік ми побудували там сучасне виробництво.
У 2017 році я перейшов на європейський рівень, очолити напрямок інфраструктури і розвитку бізнесу. Власне, вже понад два роки я працюю в цьому напрямку.
Ваша розповідь виглядає дуже гарно, але напевно ж, на шляху до сьогоднішнього рівня було багато складнощів. Чи не хотілося вам змінити професію?
Мій професійний шлях не був легким. І я, навряд чи рекомендував комусь його повторювати. Особливо складно було працювати в інших країнах, без сім’ї, без друзів, без рідних. Але я завжди шукав, як я можу бути корисним своїй компанії, постійно кидав собі челендж і робив його. Це допомагало мені завжди рухатися далі.
А які б ви дали рекомендації молодим фахівцям, які ще тільки починають своє професійне життя?
Я б радив їм не боятися і завжди шукати, де б вони могли бути корисними, як покращити роботу у своїй компанії. Треба кидати виклик, перш за все собі. Тим більше, що матеріально-технічна база, ті можливості, які сьогодні дає університет сприяють тому щоб досягати успіху.
Оскільки ви вже заговорили за матеріально-технічну базу, скажіть, чи багато змінилося відтоді, як ви залишили стіни університету?
Дуже багато! З одного боку, я ніби повернувся у минуле – в гарному сенсі – тут все так само чисто, охайно, прибрано. А з іншого боку розвиток вражає. Сучасні класи, обладнання, лабораторії справляють сильне враження. Я пишаюся, що мій університет так розвинувся. Думаю, що студенти повинні цінувати ці можливості.
Хочеться сподіватися, що це перше інтерв’ю з успішним випускником СНАУ стане початком доброї традиції, і в майбутньому ми прочитаємо ще не одну історію успіху: неймовірну, яскраву, мотивуючу. Дуже хочеться, щоб викладачі пишалися своїми випускниками, а нинішні студенти, де б вони не були, гордо заявляли: «Я – студент Сумського національного аграрного університету!»
