Міжнародна академічна мобільність – один з пріоритетних напрямків діяльності Сумського національного аграрного університету. Сьогодні співробітники нашої установи мають змогу пройти стажування в найкращих закладах вищої освіти світу. У серії інтерв’ю вони розповідають про виклики роботи, досвід, відмінності систем освіти.
Наталія ВОЛЧЕНКО – завідувач кафедри міжнародних відносин юридичного факультету СНАУ. Про життя й роботу в Румунії. Наталія Василівна стала першим респондентом, з яким журналістка СНАУ спілкувалася офлайн, у кабінеті Офісу промоції.
– Яку посаду маєте в СНАУ?
– Завідувач кафедри міжнародних відносин юридичного факультету.
– Які дисципліни викладаєте?
– «Міжнародне публічне право», «Історія міжнародних відносин», «Теорія міжнародних відносин», «Міжнародний захист прав людини».
– В яких міжнародних проєктах брали участь, крім Румунії?
– У 2017 році брала участь у проєкті Nestle по сталому розвитку й фермерству. Потім возила студентів нашого університету на обмін досвідом до Польщі та Литви, супроводжувала їх там.
– У Румунії в якому університеті працювали? Скільки там перебували?
– Працювала на юридичному факультеті в університеті Крайови (офіційний сайт https://drept.ucv.ro/) . Перебувала 3 місяці.
– Які дисципліни викладали в закордонному університеті? Якою мовою?
– Проєкт передбачав, що я читаю свої дисципліни студентам англійською мовою. Викладала ті дисципліни, які й в СНАУ.
– Як потрапили до закордонного закладу освіти?
– З початком повномасштабного вторгнення поїхала до Румунії, міста Крайова. Там були особисті зв’язки, було, де залишитися, перечекати, перебути. Головним для мене було те, що дитина в безпечному місці. Потім без жодних зв’язків і знайомств пішла до університету Крайови. Поспілкувалася з деканом, який запропонував взяти участь у програмі“Центрально і Східно Європейська програма для навчання в університетах” – CEEPUS(детальніше за посил. https://www.ceepus.info/default.aspx). Це східноєвропейське партнерство. Вони оплачують викладацький обмін, коли викладач готовий читати певну кількість годин студентам приймаючого закладу освіти.Перебувала в Румунії за темою:“Міжнародний захист прав людини”.
– Як адаптувалися о нових умов?
– Доволі легко, бо там були знайомі. Хоч до цього в місті Крайова не була. Я приїхала туди, бо чекали друзі чоловіка. Щодо університету. Тут усе з нуля було. Але всі неймовірно привітні, усі допомагали. Робоче місце, бібліотека, усі фонди, техніка, обладнання – абсолютно все надавали.
– Якою мовою викладали в університеті Крайови?
– Англійською. Як на мене, румунська – дуже важка мова. Викладачі абсолютно всі викладають румунською, у них немає іноземної мови в університеті. Не знаю, як на інших факультетах, але на юридичному немає мовних курсів взагалі. Проте англійську знають усі. Для студентів пари англійському мовою не були проблемою. Хоча по програмі матеріал повинен подаватися лише румунською .
– Які речі СНАУ міг би запозичити в університеті Крайови?
– По-перше, використання можливостей фондів Євросоюзу. Румунія – країна, що входить до Європейського Союзу, ЄС виділяє багато коштів на розвиток. У них два корпуси побудовані повністю за кошти ЄС. Румунці на всі 100% використовують можливості таких фондів для будь-чого. Завідувач кафедри казав мені: «Усе, починаючи від стільця і закінчуючи проектором, абсолютно все куплено за кошти ЄС». По-друге, свобода викладача. Викладач не обмежений чіткими рамками. Якщо я фахівець у цій сфері, то я сама можу обирати те, що я буду давати студентам, а вони, у свою чергу, будуть обирати з-поміж усіх. Викладачі зацікавлені зробити курс максимально цікавим і корисним, щоб здобувачі знань на нього записувались. Це всі основні моменти.
– А що університет Крайови міг би запозичити в СНАУ?
– Організованість! Це 100%! І, мабуть, більш короткий період занять. У них пара триває 2 години. Важко студентам. Навіть невелика перерва, 5-10 хвилин, за моїми спостереженнями, не дає їм змоги відновити сили. 1 година 15 хвилин – ідеальний варіант.
– Що ми, українці, могли б запозичити в Румунії в буденному житті?
– На жаль, у них є корупційна складова. Вони дуже-дуже підв’язані під певне «кумівство», під певні зв’язки. Румунці самі говорять, що це їх найголовніша проблема. Страшний бюрократизм. Абсолютно у всьому. Наприклад, я просила довідку в університеті про те, що я в них викладала, що я була фізично присутня. Її готували більше двох тижнів. Моя колега з Києва, з університету імені Т.Г. Шевченка, не змогла навіть дочекатися, їй потрібно було повертатися. Потім уже я їй передавала поштою цю довідку. А ще в них об’єднаний єдиний університет на все місто. Дуже багато спеціальностей і кожен факультет виокремлений. Приміром, коли я потрапила до юридичного факультету університету Крайови, там ніхто не знав, що в наших університетів (СНАУ і університету Крайови) є договір про співпрацю. Я про це дізналася тільки завдяки Юрію Івановичу Даньку, коли подзвонила до нього з проханням підписати документ, що я дійсно викладаю в Сумському НАУ. Коли я показала колегам з юридичного факультету університету Крайови цей договір, це для них була новина, такий собі сюрприз. У загальному, університет мав цей договір, а юридичний факультет – ні. Широка мережа факультетів університету міста Крайова обриває зв’язочки між структурними підрозділами. Якщо в СНАУ юридичний факультет – це поверх, то в університеті Крайови – це три великі корпуси, приблизно такі, як наш корпус «економ». Територіально вони знаходяться абсолютно в різних кінцях міста.
– Як комунікують між собою співробітники університету?
– Між співробітниками дуже приязні стосунки. Вони багато часу приділяють неформальному спілкуванню. У перші дні перебування колеги запрошувати мене на кава-брейки, якісь заходи. На той момент для них це був пріоритетний напрям допомоги українцям. Коли вони дізналися, що я з України, пропонували сходити у волонтерські хаби. Колеги дуже хотіли допомогти. Для мене достатньо було прийти з проханням про працевлаштування до декана, і він одразу сказав: «Я хочу Вам допомогти. Шукаймо фонди. Я можу Вам бути в нагоді». Вони організували навіть курс румунської мови для українців, які перебували в місті. Справа в тому, що Крайова є територіально віддаленим від України містом. Воно на кордоні із Сербією. Через це українців там було дуже мало. Проте румунці організували безкоштовні курси мови і кожен мав можливість її вивчати. Єдиною проблемою було те, що викладач був англомовний, але не всі українці знали англійську. У нас була подвійна робота: я приходила, допомагала викладачу, з англійської перекладала українцям інформацію, щоб вони могли зрозуміти про що йдеться.
– Як комунікують між собою викладачі та студенти?
– У нас в Україні більше неформальної складової. Наприклад, у мене з кожною групою є переписка. Телеграм, Вайбер. Я не можу сказати, що знаходжусь на зв’язку 24/7, але для мене не є проблемою ввечері після пар відповісти на питання в чаті. У румунців усе абсолютно формально. Виключно система типу Moodle, де студенти зареєстровані й працюють. Приватний номер викладача вони не знають. Володіють лише інформацією про виключно робочу електронну пошту. Усе. Приватний момент спілкування відсутній. З кураторською групою в Україні взагалі зв’язок цілодобово. І ми звикли до цього, це для нас є нормальною практикою. А румунці розділяють роботу й особисте життя.
– Які в Румунії студенти?
– Студенти в Румунії мають більше мотивації навчатися. А ще вони вчаться для себе. На жаль, в Україні ще є такі випадки, коли студент щось якось додумує, списує, хоче отримати мінімальний бал, щоб закрити сесію. У Румунії такого немає. Студент вчить, бо знає, що це йому потрібно. Румунія, хоч і є членом ЄС, є й найбіднішою його країною. Тому молодь намагається всіма можливими й неможливими засобами чогось досягти.
– У Румунії є безкоштовна освіта?
– Є безкоштовна освіта і є грантові програми.Наприклад, існують муніципальні програми, за допомогою яких діти з малозабезпечених та багатодітних сімей отримують шанс на безкоштовне навчання. Є пільгові категорії студентів. Румунці, крім того, пропагують інклюзивну освіту. Усе прилаштоване для людей з обмеженими фізичними можливостями. Спеціальні ліфти, пандуси.
– Як студентське життя в Україні відрізняється від румунського?
– Скажу одне: вони два роки не виходили з онлайну. У них був карантин 2 роки. Коли минулого березня я приїхала до Румунії, вони з 8 березня вперше вийшли в офлайн. Карантинні обмеження їх вивели в повний онлайн.
– Як у Румунії пристосувалися до викликів коронавірусу?
– У них дистанційна освіта була і до цього. У Румунії є нормальним, коли ти працюєш і дистанційно навчаєшся. Це як окремий вид здобуття освіти. Як наш індивідуальний графік. Вони абсолютно всі працюють уже з магістратури помічниками юристів, нотаріусів, адвокатів. На громадських засадах волонтерять у пунктах правових соціальних допомог. Студенти в Румунії дуже націлені на практику. І вони питають мене відразу про практичні аспекти. Коли говорили про міжнародний захист прав людини, про якісь конвенції, відразу було багато питань. Одна дівчина займалася питаннями біженства і ставила конкретні питання, її цікавила практика. Це є річчю, яку ми б також могли запозичити.
– Що за прикладом університету Крайови вже вдалося реалізувати в СНАУ?
– Коли я повернулася до Сум, відразу з викладачами нашої кафедри почали вивчати грантові можливості. Плануємо більше й ефективніше їх використовувати.
– Що зробили відразу після приїзду до Сум? Чому вирішили повертатися?
– Тут моя родина: чоловік, батьки. Основною причиною евакуації було убезпечення дитини.Як тільки в Сумах стало більш менш спокійно й тихо, ми вирішили повертатися.
– Спілкуєтеся з колегами з румунського університету досі?
– Так, здебільшого із завідувачем кафедри, заступником декана. Але для мене простіше розмовляти не про юриспруденцію, бо в них немає напрямку міжнародного права. Вони юристи національного права. До речі, юриспруденція – сфера, в якій український диплом жодним чином не може бути визнаним. Це стосується і медицини.
– Плануєте в майбутньому брати участь у таких проєктах?
– Думаю, що так. Досвід з університетом Крайови був непоганий, багато для себе почерпнула.
